Інститут у період 1933–1939-х років
О.М. Душкін
Випускник ХІБІ (1930 р.)
У цей час продовжувалося становлення вишу, удосконалювалася матеріально-технічна база, форми організації навчального процесу, навчально-методичної роботи, зміцнювався зв’язок із виробництвом, інтенсивно розвивалася наука, проводилася підготовка науково-педагогічних кадрів.
У 1933 р. у Харківському інженерно-будівельному інституті налічувалося шість факультетів:
– інженерно-виробничий (декан — А. А. Ільяшенко),
– інженерно-конструкторський (А. Д. Хусід);
– інженерно-архітектурний (І. О. Ігнаткін);
– інженерно-сантехнічний (М. І. Кондратьєв);
– вечірній (Б. О. Блох).
Факультет особливого призначення (В. Т. Фабристов) слугував для підготовки без відриву від основної роботи керівників підприємств, заводів, партійних і громадських організацій. Зарахування проводилося за відрядженнями, навчання тривало 4–4,5 роки залежно від рівня підготовки слухачів у момент їх зарахування. У липні того ж року його реорганізовано: всі факультети особливого призначення окремих вишів були об’єднані, і на їх базі створено Харківський факультет особливого призначення (ХФОП).
Після реорганізації В. Т. Фабристов був призначений деканом інженерно-виробничого факультету, а М. Д. Плєхов — деканом інженерно-архітектурного.
При інституті функціонував робітфак (директори — П. В. Іногородський, А. Б. Епштейн), навчання на якому тривало два роки, та філія — Вищі інженерно-будівельні курси у Кривому Розі.
У той час виш мав:
- п’ять лабораторій (фізична, хімічна, будівельних матеріалів, випробування матеріалів, залізобетону);
- дев’ять кабінетів (математики, геодезії, нарисної геометрії, опалення та вентиляції, водопостачання і каналізації, будівельних матеріалів, архітектури, малювання і фізкультури);
дві креслярські зали і 24 кафедри:
- військову (В. Л. Жебеньов, В. А. Коневего);
- марксизму-ленінізму (доц. М. В. Моісеєнко);
- діалектичного матеріалізму (проф. Пероцький, проф. Д. Г. Шрамко, М. В. Моісеєнко);
- політекономії (О. С. Дикий);
- теоретичної економії (доц. Стрельцов, 1933–1934);
- вищої математики (проф. О. Б. Тіц);
- фізики (проф. Коровін), хімії (проф. І. Г. Злобінський);
- нарисної геометрії та технічного креслення (доц. В. В. Бєлов, 1933–1935);
- теоретичної механіки (проф. Макаров);
- металевих конструкцій (проф. Б. Г. Шварцбург);
- залізобетонних конструкцій (проф. Я. В. Столяров);
- дерев’яних конструкцій (доц. М. С. Черкасов);
- будівельної механіки (проф. О. С. Іловайський);
- будівельних матеріалів; організації й механізації будівельних робіт (проф. Г. І. Єременко, проф. О. І. Неровецький, 1934–1941);
- будівельної справи (проф. О. Г. Молокін, 1932–1933; доц. О. Т. Беділо, 1933–1934);
- водопостачання (проф. М. Г. Малишевський);
- каналізації (проф. М. І. Кондратьєв);
- опалення й вентиляції (проф. І. М. Ілік);
- архітектурного проектування (доц. В. І. Богомолов, 1933; проф. О. Г. Молокін);
- малювання (проф. О. К. Симонов);
- геодезії (асист. П. О. Григор’єв, проф. М. В. Вяхірєв);
- мов (Кригер).
Будівництво інституту
У 1933–1934 рр. в інституті працювало 22 професори (Балінський, Брандт, Майзель, М. Ф. Покорний, Д. С. Черкес та ін.), 16 з яких керували кафедрами, та більше 20 доцентів (Є. А. Лимар, М. С. Луцький, В. П. Манжаловський, М. Д. Плєхов, Д. Р. Торубаров, С. Ю. Фрайфельд, І. М. Хазановський, М. С. Черкасов, В. І. Шиф, Я. А. Штейнберг, Г. О. Яновицький й ін.).
У березні 1934 р. для поліпшення роботи кафедр відбулося об’єднання п’яти з них. Кафедра теоретичної механіки була об’єднана з кафедрою вищої математики (проф. О. Б. Тіц), каналізації — з кафедрою водопостачання (М. І. Кондратьєв), будівельної справи — з кафедрою будматеріалів (доц. О. Т. Беділо), малювання злилася з кафедрою архітектурного проектування (проф. О. Г. Молокін).
Кафедра теоретичної економії соцекдисциплін (К. Т. Ячнєв) обєднала кафедри політичної економії та марксизму-ленінізму, а наприкінці цього року була поділена на дві: філософії (В. І. Третьяков) та політекономії (К. Т. Ячнєв).
На архітектурному факультеті із часу його існування створена кафедра архітектурного проектування, де працювали видатні зодчі, які зробили свій вагомий внесок у містобудування Харкова. Її першим керівником був арх. Д. Р. Торубаров. За його проектом побудований житловий будинок по вул. Данилевського, 19 (у співавт. з Б.Г. Клейном). У 1933–1941 рр. кафедру очолював професор Олександр Георгійович Молокін, який був міським архітектором упродовж 1914–1921 рр. За його проектом було зведено будинок студентського містечка «Гігант», два корпуси якого до війни належали ХІБІ, а після війни (до 1954 р.) — ХГІІ, ХГІ, будинок Селянського земельного банку по вулиці Артема (зараз у ньому розташовується педагогічний університет). На кафедрі викладали доценти Г. О. Яновицький (готель «Харків»), Є. А. Лимар (Південний вокзал), Я. А. Штейнберг (надбудова будинку ВКП (б) на пл. Дзержинського, зруйнованого під час війни, ДК будівельників).
Кафедру малювання було відновлено у вересні 1936 р. з іншою назвою — винахідного (надалі образотворчого) мистецтва, на якій працювали художники, професор живопису О. К. Симонов (завідувач), викладачі О. О. Кокель, П. О. Федоров, скульптор С. Н. Дзюба. При кафедрі існувала зала малювання, обладнана для малюнка з натури, та скульптурна майстерня.
Наприкінці 1933 р. в інституті навчалося 18 аспірантів: В. Я. Беркович, А. Д. Вікутан, Г. М. Критов, І. Л. Маллер, І. Г. Пахомов, П. А. Школьний, В. Т. Фабрістов та інші. Щоб налагодити їхню роботу, було утворено аспірантське бюро, що здійснювало науково-навчальне керівництво, забезпечувало необхідними програмами. Бюро остаточно закріплювало за аспірантами керівників, а на кафедри лягала повна відповідальність за роботу прикріплених до них аспірантів. Аби поліпшити якість підготовки аспірантів, із 1934 р. їх почали залучати до розробок науково-дослідної тематики.