М.Г. Малишевський, Завідувач кафедри водопостачання
У немилість потрапив професор М. Г. Малишевський, завідувач кафедри водопостачання, автор монографій про насоси, насосні станції, водоприймальні й очисні споруди. Він виступив із відкритим протестом проти заміни лекцій активними методами навчання, бригадної роботи, впроваджуваних у навчальний процес соціально-економічних, військових дисциплін, скорочення термінів навчання. «Під натиском колективної думки, громадських організацій, перед обличчям суворої критики на суспільних зборах викладачів інституту», бюро секції наукових співробітників Малишевський відступив від своїх позицій і визнав помилки. Цьому також сприяли публікації в інститутській малотиражній газеті «Червоний будівник», що виходила з моменту заснування вишу. Це орган партбюро, комсомольської та професійної організацій Харківського учбового комбінату промислового будівництв; виходила накладом 3000 примірників, друкувалася у видавництві КП(б)У «Комуніст», першим її відповідальним редактором був студент В. Максимов. У квітневому номері газети 1931 р. сповіщалося про відкритий ворожий виступ професора М. Г. Малишевського, а в № 13 від 29.04.1931 р. опубліковано статті «Рішуче вдаримо по зривщикам реконструкції вишу», «Професори й викладачі про справу Малишевського», а також лист професора до редакції газети.
Після закінчення 1930–1931 навчального року з інституту звільнився академік-професор кафедри архітектурного проектування, видатний зодчий, який присвятив 42 роки викладацькій діяльності, О. М. Бекетов. Адміністрація ХУКПБ клопотала перед ВУЦВК про визнання його заслуг та нагородження орденом Трудового Червоного Прапора. Лише через десять років, у січні 1941 р., Олексія Миколайовича було удостоєно звання «Заслужений діяч мистецтва УРСР». Він залишив архітектурну спадщину не лише у Харкові (більше 30 будівель), а й у інших містах: Дніпропетровську, Ялті (загалом близько сотні будівель). Щоправда, не всі вони збереглися до теперішнього часу. В 1929 р. постановою ВЦВК під клуб студентів ХТІ було передано Каплуновську церкву, відбудовану за проектом О. М. Бекетова, яка розташовувалася недалеко від художнього інституту. Коли розпочалося переобладнання будівлі під клуб, церкву було знищено. У 1939 р. Олексій Миколайович знову повернувся в інститут на кафедру архітектурного проектування, де працював до серпня 1941 р.
Уже у вересні 1932 р. ЦВК СРСР прийняв постанову «Про навчальні програми і режим у вищій школі й технікумах», якою засуджувався лабораторно-бригадний метод навчання, скасовувалися колективні заліки. Почав відновлюватися нормальний навчальний процес, лекції, запроваджувалися залікові сесії, які в 1934 р. були змінені на екзаменаційні.
Земельний банк на Миколаївській площі (архітектор О.М. Бекетов)
Із перших років існування інституту тут тривала активна боротьба за підвищення якості навчання, застосовувалися так звані місячники штурму, соціалістичні змагання, показові суди над прогульниками, академічні бої з військових, соцекономічних дисциплін між групами та факультетами на звання «Кращий ударник». Цю роботу проводила комсомольська організація, якою керувало партбюро вишу. Без керівних указівок комуністів не вирішувалося жодне питання. Парторганізація займалася втіленням у життя політики партії, формуванням викладацького та студентського колективів, перебудовою навчального процесу, впливала на організацію навчальної, наукової, виховної роботи. Першим секретарем партбюро був парттисячник, студент К. І. Топчієв (1930–1933), а у подальші роки — випускники, інженери О. І. Колодяжний (1933–1935), П. Л. Рудім (1935–1937), профтисячник В. В. Блінов (1937), Соловйов (1938–1939), М. І. Юданов (1940–1941).
Першим секретарем комсомольського бюро був студент другого курсу П. Григоренко (1930–1931). Згодом цю посаду обіймали студенти Гойзман, Винокурова, Трохименко, Герман, Тітов, Абрамов, Рабинович, Боровський.
У середині 30-х років соціалістичне змагання стало масовим рухом і охопило всю країну. Навчальний процес у вишах будувався на ударництві і змаганні між інститутами, факультетами, групами та курсами. За встановленими критеріями оцінки перевірялася трудова дисципліна, успішність, суспільно-політична, фізична, культурно-масова робота, що мала позитивний вплив на якість навчального процесу. Соціалістичне змагання проводилося кілька разів на рік, як правило, на свята 1 Травня, 7 Листопада, День Червоної армії. Для стимулювання застосовувалися різні форми морального і громадського заохочення (грамоти, значки, дошки пошани, публікації в газеті), передбачалося виділення фонду преміювання за кращі досягнення. У 1933 р. для найкращих ударників студентів-комсомольців дирекцією інституту було встановлено чотири переходові стипендії розміром 150 крб. кожна. Кращі факультети нагороджували перехідним Червоним Прапором. Переможні групи, ударники преміювалися путівками, науковими та цінними подарунками, грошовими преміями. Кафедри отримували додаткові асигнування на розвиток лабораторій, придбання обладнання.
У 1932 р. архітектурний факультет закінчили 45 студентів, які навчалися за двома спеціальностями — «Архітектура промислових будівель» і «Архітектура цивільних будівель». Уперше в Україні був здійснений випуск фахівців у галузі промислового будівництва. Випускною роботою студентів, якою керували Д. Р. Торубаров, І. М. Малоземов, Є. А. Лимар, стали два проекти за програмою міжнародного конкурсу на Палац Рад у Москві. Автори першого — Л. Любарський, Г. Лебединський, Л. Луценко, А. Мороз і Сергієвський, другого — А. Сімановський, З. Дирмонт, Н. Менде і В. Золотухіна. Обидва проекти визнані гідними на Всесвітньому конкурсі заохочувальних премій. Випускники 1930 р. О. М. Душкін, Я. Доріца одержали одну із трьох перших премій.
Учень О. М. Бекетова О. М. Душкін після участі у конкурсі залишився у Москві. Він — творець нового напряму в архітектурі — підземної урбаністики, тричі лауреат Сталінської премії, автор проектів станцій московського метрополітену «Кропоткінська», «Площа Революції», «Маяковська» та інших, ансамблю із висотною будівлею Міністерства транспортного будівництва біля Красних воріт, універмагу «Дитячий світ», вокзалів у Сімферополі, Сочі, Дніпропетровську та інших містах.
У 1932 р. введено в експлуатацію навчально-лабораторний корпус інституту. На будівництві активно працювали студенти, які жили у бараках поблизу із вишем. У 1934–1935 навчальному році було зведено будівлю інституту, і почалася робота з облицювання фасаду. Проект художнього оформлення внутрішнього приміщення виконали архітектори І. А. Ігнатків і Н. Д. Плєхов та троє студентів.
Складний етап формування Харківського будівельного інституту завершився після закінчення 1932–1933 навчального року, коли виш вийшов зі структури Учбового комбінату промислового будівництва і став самостійним. Саме тоді він змінив свою назву на Харківський інженерно-будівельний інститут. В історії вишу цей період став етапом наполегливого пошуку, випробування і впровадження у систему освіти нових форм та методів, етапом цілеспрямованої і кропіткої роботи з перебудови й організації навчального процесу, боротьби за якість освіти в галузі підготовки кваліфікованих інженерів-будівельників й інженерів-архітекторів.