На будівництві працювало вісім бригад студентів, по 25–30 осіб у кожній, бригадирами призначали осіб із професорсько-викладацького складу. Кожна бригада працювала по дві години на день. Виробнича практика студентів проходила на будівництві інституту. У серпні до студентських бригад приєдналися ще три бригади співробітників, які виходили працювати через кожні два дні.
У разі ухиляння від сільськогосподарських і відновних робіт студенти втрачали стипендію і талони на додаткове харчування на місяць. За неодноразове порушення дисципліни та погану успішність молодь виключали з інституту з передачею справ до мобілізаційного відділу райради або відряджали на роботу у вугільну промисловість.
На початку літа весь професорсько-викладацький колектив пройшов підготовку з курсу протиповітряної і протихімічної оборони.
У лютому-серпні 1944 р. поновлювалася та організаційно налагоджувалася діяльність кафедр, яких перед початком нового навчального року було 30. Найбільш численними, штат яких становив десять осіб, були кафедри будівельного виробництва (проф. О. І. Неровецкий) та іноземних мов (Г. О. Лошакова). Невеликими, що складалися лише із завідувачів, — фотогеодезії, дерев’яних конструкцій, вищої геодезії, політекономії, образотворчих мистецтв, будівельних машин. Утворилися нові кафедри: гірничих машин (І. М. Непомнящий) і деталей машин (проф. М. Д. Єлисєєв), що стало початком реорганізації інституту.
Після закінчення 1943–1944 навчального року постановою уряду від 25 березня 1944 р. «Про підготовку до реевакуації вузів УРСР» у серпні і вересні з Караганди в Харків почали повертатися студенти будівельного факультету й викладачі з родинами. Серед них — доценти С. І. Бахуров, Г. І. Старікова, В. П. Манжаловський, асистент І. Д. Гольдін, студенти другого і третього курсів (всього — 130 осіб). Студентів, що прибували з евакуації, відразу направляли на відбудовні роботи.
Багато викладачів брали участь у відбудові Харкова. М. Г. Папін керував відновленням міського водопроводу, Є. А. Лимар повернувся із Москви як військовий залізничник на відновлення Південної залізниці, в Управлінні Південної залізниці начальником проектної групи з реконструкції залізничного транспорту працював Т. І. Куцин. За цей короткий період інститут виконав великий обсяг робіт із надання практичної науково-технічної допомоги промисловості, зокрема відновлюваному Донбасу.
За досягнення у справі відбудови народного господарства у Харкові орденом «Знак Пошани» нагороджені професори О. Б. Тіц, О. Г. Молокін, П. А. Школьний. За надання технічної допомоги вугільній промисловості Уралу І. М. Золотар був удостоєний знака відмінника НКВП.
Після демобілізації в інститут повернулися викладачі-фронтовики: В. В. Блінов, І. Г. Габай, О. І. Кобилін, випускник 1941 р. І. А. Каганський. Директор ХІБІ В. В. Блінов (1937–1941) був нагороджений орденом Червоної Зірки і трьома медалями:
- «За бойові заслуги»;
- «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»;
- «За оборону Сталінграда».
Серед інших фронтовиків, які повернулися до викладацької діяльності, варто відзначити таких:
- Ісідор Григорович Габай служив у 313 полку Закавказького фронту, удостоєний медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». Працював у ХІБІ, ХГІІ, ХГІ, ХІГМАОТі, ХІРЕ до вересня 1969 р. на кафедрі вищої математики старшим викладачем.
- Олександр Іванович Кобилін служив у лавах Радянської армії I-го Білоруського фронту і брав участь у боях. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ст. До війни працював у ХІБІ, а після в ХГІ був доцентом кафедри вищої геодезії, професором, завідувачем кафедри маркшейдерської справи (до червня 1962 р.).
- Ілля Абрамович Каганський (випускник 1941 р.) брав участь у боях на Північно-Західному фронті, у квітні 1943 року був важко поранений у ногу, інвалід Вітчизняної війни II групи. Працював асистентом на кафедрі геодезії в ХГІІ, ХГІ, доцентом кафедри нарисної геометрії й графіки ХІГМАОТу і ХІРЕ (до червня 1989 р.).
- Іван Миколайович Фірсов брав участь у боях у 1941 р. у Західній Україні й у 1943 р. на Білоруському фронті, нагороджений медалями «За бойові заслуги» й «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», йому присвоєно персональне звання «Гвардієць». У 1942 р. розробив і запропонував оригінальний спосіб визначення сторін світу за спостереженнями переміщення зірки біля зеніту. До війни працював у ХІБІ асистентом на кафедрі геодезії, у ХГІ — доцентом кафедри геодезії й маркшейдерської справи (до вересня 1959 р.).
Після Великої Вітчизняної війни для швидкого відновлення й подальшого розвитку вугільної промисловості актуальним стало питання про розширення підготовки гірничих інженерів.
Існування двох вишів, які практично дублювали один одного, незважаючи на різну відомчу підпорядкованість, призвело до реорганізації одного з них.