Забудова площі ім. Дзержинського
На початку 20-х років для проведення наукових досліджень у ХТІ було відкрито десять науково-дослідних кафедр, дві з них — будівельної механіки (керівник — К. І. Владикін) та залізничного будівництва (Ф. О. Беляков) — на інженерно-будівельному факультеті. До головного завдання — розробки наукових проблем — незабаром додалися й інші, не менш важливі: підготовка аспірантів і залучення співробітників до науково-педагогічної роботи. Спроба в 1924 р. відкрити ще одну науково-дослідну кафедру з інженерно-будівельних наук не мала успіху, але через рік це стало можливо завдяки злиттю двох старих. Керівником нової кафедри став А. І. Носалевич, до її складу також увійшли К. І. Владикін, М. А. Воскресенський, Ф. О. Беляков, Я. В. Столяров та інші. Кафедра інженерно-будівельних наук займалася науковою проблемою в галузі випробування будівельних матеріалів Харкова й області. Для розвитку наукових досліджень кафедра мала свою бібліотеку, для якої новинки купувалися з-за кордону, фотографічну камеру з фотопластинками, що дозволило співробітникам виготовляти мікрофотографії зразків будівельних матеріалів.
Із середини 1920-х років розгорнулося будівництво Харкова, яке щороку набирало дедалі більших обертів. На межі 20–30-х років ХХ ст. місто стало одним із провідних центрів будівництва в Україні: зводилися робочі селища, споруджувалися громадські будівлі, проводилася реконструкція вулиць і площ, скверів і парків. Із 1925 р. розпочалася забудова пл. Дзержинського (сучасна Свободи) — нового адміністративного та ділового центру.
Харківський технологічний інститут наприкінці 20-х років ХХ ст.
Протягом десяти років відбувалося становлення радянської системи вищої освіти, спостерігалися значні перетворення, які часом мали експериментальний характер: одна реформа змінювалася іншою, і зміни відбувалися не лише у структурі інституту, а й у навчальному процесі.
Не всі професори вишу підтримували зміни у навчальному процесі. Зокрема проф. А. І. Носалевич виступав проти участі студентства в роботі академічної організації інституту, а проф. Є. І. Орлов був противником втручання Народного комісаріату освіти в наукову діяльність. Особливо вороже налаштованою виявилася професура на інженерно-будівельному факультеті. У результаті незадоволеності утворилося згуртоване угрупування, яке відкрито виступало проти нововведень. Коли була порушена так звана справа Столярова, його ліквідували.
У 1928 р. постановою липневого пленуму ЦК ВКП (б) на навчання у виші було направлено 1000 комуністів, і це поклало початок руху «тисячників» за здобуття технічної освіти. У 1928–1929 навчальному році відрядження в інститут отримали 92 парттисячники, 57 із них були зараховані на перший курс основних факультетів, а решта утворили підготовчу групу. У подальші роки їх кількість зросла за рахунок безпартійних робітників — профтисячників. Це були люди, які мали досвід партійної і профспілкової роботи й могли суттєво вплинути на підготовку відданих партії фахівців. Поповнився студентський контингент і колишніми червоногвардійцями, партизанами, які брали участь у громадянській війні. Їхня загальноосвітня підготовка була вкрай низькою. Водночас у вишах почали відкриватися підготовчі курси для працівників і батраків, курси індустріалізації. Та неуспішність зростала і стала серйозною проблемою. Наприкінці 1920-х років у ХТІ з’явилася нова категорія студентів, яких називали «засидьки», тобто ті, що «засиділися» в інституті шість і більше років. У 1928 р. ця категорія склала 27%. У подальші роки їх кількість зросла, і на п’ятому курсі вже доходила до 97%. Водночас спостерігалося різке зниження кількості тих, хто закінчив інститут. У 1921–1928 роках інженерно-будівельний факультет закінчили 167 осіб, а в 1927–1928 навчальному році — всього 20. На ІБФ у наступному навчальному році на п’ятому курсі кількість неуспішних склало 96,5%, а успішних було лише двоє із 61.
На 1929 р. у ХТІ налічувалося 45 професорів, 159 викладачів, навчалося 1959 студентів. Того ж року відбулися суттєві зміни в кадрових призначеннях. У березні ректором став Я. М. Майєр, а в жовтні-листопаді зі словами «пролетарської подяки» були звільнені чотири декани факультетів, серед них — академік АН УРСР, професор Г. Ф. Проскура, заслужений професор П. П. Копняєв.
У грудні 1929 р. Харківський технологічний інститут імені Леніна був перейменований на Харківський політехнічний інститут (ХПІ). Ректором призначено Г. О. Славіна, його помічником із навчальної частини — проф. І. М. Бабакова. Виш нараховував п’ять факультетів: механічний, сільськогосподарського машинобудування, хімічний, електротехнічний та інженерно-будівельний. А шостий, технології металів, перебував на стадії організації. Інженерно-будівельний складався із чотирьох відділень: дорожньо-мостового, фабрично-заводського, санітарно-технічного, інженерно-архітектурного. В 1929 р. до ІБФ приєднався будівельний технікум (223 особи) і відкрилася нова спеціальність — «Заводське будівництво». Дорожньо-мостове відділення влітку 1930 р. разом зі студентами третього курсу було переведено до Київського автодорожнього інституту. Студенти останнього, четвертого курсу, залишилися навчатися у Харкові, а тих хто не одержав ніякої спеціалізації, розподілили на інші факультети. Деканом будівельного факультету в січні 1930 р., після звільнення з посади професора Н. М. Абрамова, був призначений інженер В. Г. Цупко. Бажаючи бути учасником грандіозного будівництва, професор Абрамов взяв участь у Всесоюзному відкритому конкурсі з укомплектування педагогічних кадрів для нового вишу на Дніпробуді й у квітні 1930 р. був обраний за конкурсом професором кафедри будівельної механіки.