Перші десятиліття ХХ століття ознаменувалися цілою низкою історичних і суспільно-політичних подій, які не лише глобально змінили державний лад країни, а й кардинально перетворили систему вищої освіти.
На початку 1917 р. до системи вищих навчальних закладів у Харкові входили університет, вищі жіночі курси й кілька інститутів: технологічний, комерційний, ветеринарний, жіночий медичний, жіночий політехнічний, що перебували у віданні Міністерства народної освіти. Виші підпорядковувалися попечителеві Харківського навчального округу. З початку Першої світової війни в Харкові розташовувався Новоолександрійський інститут сільського господарства й лісівництва, евакуйований із Польщі.
Харківський технологічний інститут
Харківський технологічний інститут очолював директор (заслужений професор Іван Павлович Осипов, 1915–1918). Керування вишем здійснювалося за участі навчального й господарського комітетів. До навчального комітету входили голова (директор) та члени: помічник директора (І. А. Красуський), професори, викладач Закону Божого. Коло діяльності навчального комітету включало справи трьох типів, що подавалися на затвердження міністра народної освіти, піклувальника навчального округу, а також справи, які вирішувалися постановою комітету і стосувалися прийому іспитів, звітів із навчальної частини й пропонованих до видання робіт. Педагоги поділялися на категорії: професори, молодші викладачі, до яких належали ад’юнкт-професори, викладачі, лаборанти. Професору, який прослужив 25 років, присвоювали звання заслуженого професора інституту. Нагляд за поведінкою студентів і збереженням належного порядку здійснювала інспекція на чолі з інспектором. Навчання у виші було платним, вартість його за навчальний рік становила 50 крб.
Харківський художній інститут
Закон від 27 липня 1917 р. «Про тимчасове поліпшення матеріального становища осіб, що служать у Петроградському, Харківському і Томському технологічних інститутах, Московському вищому технічному училищі й Ризькому політехнічному інституті й про зміну деяких узаконень у цих навчальних закладах» став початком реорганізації управління інституту, що тривала й у наступному році. Відповідно до цього закону навчальні комітети були перейменовані в ради, відділення — у факультети, директор став ректором, його помічник — проректором, професори — ординарними професорами, ад’юнкт-професори — екстраординарними. Керування науково-навчальною частиною факультетів покладалося на збори факультетів під головуванням деканів. Усі справи, що перебували в компетенції піклувальника навчального округу, передавалися раді, факультетам і господарському комітету. В інституті діяло два факультети. Деканом хімічного факультету було обрано професора Є. І. Орлова, а механічного — професора П. П. Копняєва.
На території ХТІ розташовувалися такі виші: жіночий політехнічний (директор — І. П. Осипов), вищі жіночі курси сільського господарства і лісівництва та Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва.
У період Першої світової війни в ХТІ навчалося 700–800 студентів, на початку 1917 р. — 1065, у січні 1918 р. — 1262, із них на механічному факультеті — 1010, на хімічному — 252 осіб.
Після жовтневих революційних подій 1917 р. і зміни влади було засновано новий уряд — Раду Народних Комісарів (РНК). Встановлення радянської влади в Харкові проходило складним шляхом, кілька разів влада мінялася і остаточно затвердилася 12 грудня 1919 р.
Уперше питання про відкриття в ХТІ інженерно-будівельного факультету порушувалося у березні 1918 р., коли на засіданні Ради вишу була зачитана постанова механічного факультету про бажаність із початку 1918–1919 навчального року утворити ІБФ.
Через рік у розпорядженні Народного комісаріату освіти № 71 від 20.03.1919 р., зачитаному на засіданні, ішлося про закриття жіночого політехнічного інституту, переведення його викладацького персоналу і слухачів до ХТІ та відкриття інженерно-будівельного відділення. Однак до грудня 1919 р. виконання цього розпорядження було неможливе через панування в Харкові спершу режиму гетьмана Павла Скоропадського (травень-листопад 1918 р.), а потім денікінських військ добровольчої армії під командуванням генерала В. З. Май-Маєвського (червень 1918 р.).
У січні 1919 р. влада перейшла до рук більшовиків, а в березні з’явилася постанова Наркомосу про організацію керування вишами, відповідно до якої посади ректора і проректора скасовувалися. Для встановлення політичного контролю у виші призначали комісарів, які одержали надзвичайні повноваження. Із обов’язкових предметів вилучалися богослов’я, церковне право, а читання й відвідування лекцій з історії римського права, адміністративно-поліцейського права визнавалося необов’язковим.
П. П. Копняєв
Професор, декан електротехнічного факультету
Розпочата реорганізація вищої школи не знайшла підтримки з боку професорів і викликала невдоволення. А вступ добровольчої армії в Харків на деякий час призупинив цей процес.
У грудні 1919 р. Харків був проголошений столицею України. Із початку 1920 р. почалося становлення системи української вищої освіти шляхом реорганізації вищих навчальних закладів міста, що сприяло відкриттю не лише нових факультетів, а й інститутів. Реформа внесла нові зміни в керування вишами. Було ліквідовано навчальні округи і скасовано посади попечителів. Останнім попечителем Харківського навчального округу був професор І. А. Красуський, призначений у вересні 1917 р. Він також обіймав посаду товариша (заступника) Міністра народної освіти (червень-жовтень 1918 р.), ректором ХТІ (1918–1919, 1921–1922). У серпні 1922 р. був заарештований. Виші підкорялися Головному управлінню професійно-технічної освіти й вищих навчальних закладів — одному із головкомів Наркомосу.
У січні 1920 р. відбулося засідання керівників вищих навчальних закладів міста, де обговорювали два питання: про злиття вишів Харкова і про початок занять. Жіночий медичний інститут об’єднували з медичним факультетом Харківського університету, Жіночий політехнічний інститут зливався із Харківським технологічним. У зв’язку із тим, що до середини березня приміщення не опалювалися, заняття розпочалися у квітні.