РВАЧОВ Володимир Логвинович
Ректор Харківського інституту гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки
(1965–1966)
Заслужений діяч науки і техніки України. Почесний академік Інженерної академії України. Почесний доктор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», Харківського національного університету радіоелектроніки, Вісконсинського університету (США).
Народився 21 жовтня 1926 р. у м. Чигирин тоді Київської, а зараз Черкаської області в родині вчителів.
Під час Великої Вітчизняної війни сім’я евакуювалася в Ташкент, де Володимир Рвачов навчався та працював учнем токаря на заводі «Ташсільмаш». У 1943 р. вступив на факультет руху і вантажної роботи Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. Через рік у зв’язку з реевакуацією інституту переїхав до Харкова, звідки був призваний до військово-морського флоту. У 1945 р. закінчив школу зв’язку навчального загону Чорноморського флоту в Миколаєві.
Після демобілізації став студентом фізико-математичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка, який закінчив із відзнакою у 1952 р. Під час навчання був лаборантом в інституті математики Львівської філії АН УРСР. У 1955 р. захистив кандидатську, а в 1960 р. — докторську дисертацію.
Протягом 1955–1963 рр. працював старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри математики у Бердянському педагогічному інституті.
Роботи В. Л. Рвачова у сфері вирішення контактних завдань визнані класичними в теорії пружності та є великим внеском у розвиток механіки.
У 1963 р. він став завідувачем кафедри обчислювальної техніки ХІГМАОТу. Обіймав посади:
- проректора з наукової роботи (1964–1966);
- завідувача кафедр математичного програмування та моделювання (1964–1966), обчислювальної математики і математичної фізики (1966), обчислювальної математики (1966–1969);
- ректора інституту (1965–1966).
Володимир Рвачов брав участь у реорганізації вишу, зробив великий внесок у створення і розвиток кафедр кібернетичного напряму, обчислювального центру, займався розробкою нової математичної теорії R-функцій.
У 1967 р. він очолив відділ прикладної математики й обчислювальних методів у Харківській філії Інституту механіки АН УРСР та продовжував працювати у ХІРЕ (за сумісництвом і на громадських засадах). Так упродовж 1992–2005 рр. був професором кафедри прикладної математики ХТУРЕ, а потім ХНУРЕ.
Володимир Логвинович також викладав у Харківському політехнічному інституті (завідувач кафедри теоретичної і математичної фізики у 1969–1971 рр., професор кафедри прикладної математики в 1999–2000, 2001 рр.).
У 1972 р. його обрали членом-кореспондентом АН УРСР (за фахом «Математика»), а в 1978 р. — академіком АН УРСР («Механіка»).
У 1976 р. за монографію «Методи алгебри логіки в математичній фізиці» йому присуджено премію ім. О. М. Динника, а за роботу «Створення, розвиток і впровадження в народне господарство теорії R-функцій» В. Л. Рвачову та очолюваному ним відділу Інституту проблем машинобудування АН УРСР у 1980 р. було вручено Державну премію України. Останнє наукове відкриття Володимира Логвиновича — неархимедове алгебраїчне обчислення (1989).
Учений є автором понад 500 наукових праць, зокрема 20 монографій, авторських свідоцтв. Серед головних наукових робіт:
- «Геометричні додатки алгебри логіки» (1967);
- «Елементи дискретного аналізу й теорії R-функцій» (1972);
- «Методи алгебри логіки в математичній фізиці» (1974);
- «Теорія R-функцій і деякі її додатки» (1982).
Його наукова школа нараховує 20 докторів, 70 кандидатів наук, два члени-кореспонденти НАН України.
Нагороджений шістьма медалями та орденами:
- Трудового Червоного Прапора (1961),
- Дружби народів (1976),
- «Знак Пошани» (1976),
- князя Ярослава Мудрого V ст. (2001).