Мстислав Чернов народився у 1985 році, навчався у Харківському національному університеті радіоелектроніки, на факультеті “Комп’ютерна інженерія та управління”.

Кар’єру фотографа розпочав у 2005 році в інформаційному агентстві MediaPort у Харкові. У 2008 році отримав першу премію за фотовиставку про рідне місто. Наступного року харків’яни побачили нові світлини Чернова про архітектурні пам’ятки міста, що на межі зникнення, за яку теж отримав нагороду. 

Чернов фотографував операції на серці, а національне визнання отримав у 2013 році – він став фотографом року в номінації Документальна фотографія. У травні 2013 року Чернов перебував у Стамбулі, де став свідком протестів у парку Гезі та на майдані Таксим. Ці події фотографував і Мстислав Чернов – вони справили на нього неабияке враження. Тому він зацікавився висвітленням конфліктів та воєн.

Наприкінці 2013 року, коли силовики на Майдані розганяли людей, Чернов фотографував ті події. Міліціянти пошкодили йому руку, знищили фотообладнання. А в січні 2014 року у Чернова беркутівці навмисне жбурнули світло-шумову гранату, осколки якої поранили йому ноги та очі.

Чернов працював фотокореспондентом в Associated Press, знімав війну на Донбасі. та став першим із журналістів, хто зробив світлини збитого малайзійського літака рейсу MH-17 Malaysia Airlines.

У наступні роки Мстислав Чернов документував для Associated Press війну в Сирії, бої за Мосул в Іраку, наплив мігрантів до південних берегів Європи. 

Роботи українського фотографа публікували: The Independent, The New York Times, The Washington Post, The Wall Street Journal, Forbes, The Guardian, Le Monde, Deutsche Welle, Die Zeit та багатьох інших. Його відео виходили в ефірах BBC, Euronews, CNN, Fox News Channel, Al Jazeera тощо.

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Мстислав Чернов разом із фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василісою Степаненко опинилися в Маріуполі. Відзнятий матеріал Чернов надсилав через супутниковий зв’язок агентству Associated Press, адже у Маріуполі були проблеми зі зв’язком. Саме завдяки цій команді світ бачив жахливі кадри російської війни. Мстислав із колегами перебували в Маріуполі 20 днів. За документування того, як Росія винищувала Маріуполь, Мстислав, Євген та Василіса отримали Пулітцерівську премію. У 2022 році Мстислав Чернов та Євген Малолєтка стали лауреатами премії імені Георгія Гонгадзе.

11 лютого 2024 року Мстислав Чернов отримав премію Гільдії режисерів США у категорії “Видатні режисерські досягнення в документальному кіно”. Документальна стрічка “20 днів у Маріуполі” отримала премію BAFTA. Оскар за цей фільм став знаковим та історичним для України. У своїй промові Мстислав Чернов наголосив, що хотів би, щоб йому “не довелося робити стрічку про страшні події війни” в Україні.

Мстислав Чернов двічі ставав лауреатом найпрестижнішої європейської премії Royal Television Society в області телевізійної журналістики, лауреат міжнародної премії Rory Peck Award і RTS як оператор року, неодноразовий переможець конкурсу «Фотограф року» в номінаціях документальної і репортажної фотографії.

 Мстислав Чернов є засновником і генеральным директором Української Асоціації Професійних Фотографів — НПО, яка об’єднує кращих професійних фотографів України.

За матеріалами: https://fakty.com.ua

Євгеній народився 14 квітня  1980 р. у Харкові. Закінчив педагогічний ліцей № 4, музичну школу за класом скрипки. Він був людиною активної життєвої позиції, вірив у краще, боровся за правду та ідею. Любив мандрувати рідною Слобожанщиною, підкорював вершини Карпат та Криму. Впродовж 2010-2013 років брав участь в екологічних і політичних акціях протесту в Харкові, зокрема у громадських протестах проти незаконної вирубки парку Горького.  Загострене почуття справедливості привело його до екологічної організації «Зелений фронт», а коли почався Майдан, не зміг залишатися осторонь. На питання, навіщо він туди їде, Євгеній  відповідав: «Я виріс в цій країні, люблю її і буду за неї боротися».  Майже всю зиму з невеликою перервою він провів на Майдані, входив до третьої сотні. Проводив ночі на Майдані, чергував на барикадах, переносив поранених та загиблих. Прикриваючи щитом пораненого харків’янина Владислава Зубенка, о 9.55 його самого важко поранили в шию, а потім в стегно. Трагічно загинув  20 лютого 2014 р. на вулиці Інститутської від кулі снайпера. Йому було 33 роки. Похований 23 лютого на міському кладовищі № 17  у Харкові.

Євгеній Котляр, як і всі Герої Небесної сотні, удостоєний звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно) за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних принципів демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності. За жертовність та любов до України нагороджений медаллю «З нами бог і Україна» та нагрудним знаком за визначний внесок у справу звільнення України від антинародної влади під час подій Майдану 2013-2014 років (посмертно).

У Харкові, в Холодногірському районі,  біля залізничного вокзалу розташована  вулиця Євгенія Котляра.

15 вересня 2015 р. в ХНУРЕ,  у фойє на 2 поверсі відкрито пам’ятну табличку, а 19 лютого 2016 р. на будівлі головного корпусу ХНУРЕ встановлено меморіальну дошку Євгенію Котляру. У музеї історії ХНУРЕ відкрита постійно діюча експозиція, яка присвячена Герою України.

Євгеній Котляр був сильним, мужнім, гідним і  віддав найцінніше – своє життя у боротьбі за європейське майбутнє, обстоюючи свободу, право та честь українського народу. Вічна йому пам’ять!

2005 – магістр зі спеціальності “Комп’ютерні системи та мережі”.

2012 – кандидат технічних наук.

2021 – ректор Lebanese French University.

Відомості про захист дисертації:

Спеціальність : 05.13.05 «Комп’ютерні системи та компоненти»

Тема «Методи і засоби керування передачею даних в бездротових мережах». Захист 2012 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Харківського національного університету радіоелектроніки

Після закінчення інституту з 1971 по 1975 роки працював інженером-конструктором на заводі «Знамено» у м. Полтава і старшим інженером на кафедрі мікроелектроніки ХІРЕ.
З 1975 року і по даний час трудова діяльність Стороженка Д.О. пов’язана з Полтавським національним технічним університетом ім. Юрія Кондратюка, де він обіймав посади асистента кафедри фізики, аспіранта кафедри хімії, старшого наукового співробітника науково-дослідного сектору при кафедрі хімії, старшого викладача кафедри хімії, заступника декана санітарно-технічного факультету, доцента кафедри хімії, виконувача обов’язків декана заочного факультету, проректора з виробничих і міжнародних зв’язків. На громадських засадах у 1984 – 1991 роках працював Ученим секретарем Ради ректорів вузів Полтавського регіону.
У 1983 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Взаємодія сульфатних солей лужних металів амонію і гадолінію у водних розчинах при 25 – 1000С» в Університеті Дружби Народів ім. Патріса Лумумби.
З 1997 року завідувач кафедри хімії.

Має майже 400 наукових і науково-методичних праць, патентів, авторських свідоцтв на винаходи. Доробок винахідницької діяльності Дмитра Олексійовича включає 3 авторські свідоцтва СРСР, 1 патент Російської Федерації, 11 патентів України.
Рішенням Вченої ради Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка Дмитру Олексійовичу Стороженку присвоєно Почесне звання Заслуженого працівника Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка. Міністерством освіти і науки України відзначений почесними знаками «Відмінник освіти України», «Петро Могила», «За наукові та освітні досягнення». За внесок у розвиток фізико-хімічного аналізу рішенням ученої ради Інституту загальної та неорганічної хімії АН СРСР (м. Москва) нагороджений пам’ятною медаллю «Академик Курнаков Николай Семенович». У 2017 р. нагороджений грамотою Верховної ради «За заслуги перед українським народом».

1971 – здобувач ХІРЕ за фахом «Обчислювальна техніка»

1972 -1975 – аспірантура ХІРЕ за фахом «Обчислювальна техніка»

1966 – зав. лабораторії обчислювальної техніки  при кафедрі вищої математики Харківського інституту інженерів комунального господарства

1971-1972 – служба в лавах Радянської Армії, оператор радіопередавальних пристроїв, оператор на станції стеження за супутниками (в/ч, м. Петропавловськ-Камчатський)

1975 – старший викладач кафедри вищої математики, керівник обчислювального центру ХІІКГ

1980 – доцент кафедри прикладної математики  та обчислювальної техніки

1985 – 1992 – директор ЦНБ АН УРСР (Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського)

1992 – 1995 – проректор з наукової роботи  Університету «Києво-Могилянська академія»

1993-1995 – проректор з питань економіки і міжнародних зв’язків

Київського  державного інституту культури

1995 – директор Державної наукової установи «Книжкова палата України ім. Івана Федорова»

Спеціальність 05.13.13 «Обчислювальна техніка»

Тема : Розробка і дослідження принципів синтезу автоматизованих аналогових та аналого-цифрових обчислювальних структур. Захист 22.11.1974 р в ХІРЕ

Трудовий шлях розпочав у 1963 році гірничим майстром шахти № 40 тресту «Селидіввугілля». Любов до праці, організованість, ініціативність сприяли швидкому формуванню і росту Станіслава Васильовича як фахівця і керівника. Наприкінці 1963 року його призначають начальником дільниці шахти № 40.

Вже з 1967 року він обіймає посади:

• головного інженера шахти «Росія»;
• начальника шахти №42 шахтоуправління «Курахівське» (1973);
• директора шахтоуправління «Курахівське» (1973—1975);
• ди­ректора шахти «Росія» (1975—1978) об’єднання «Красноармійськвугілля»;
• технічного директора виробничого об’єднання «Добропільвугілля» (1978—1981);
• генерального директора об’єднання «Селидіввугілля» (1981—1990).

Одночасно, працюючи на виробництві, Станіслав Васильович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. У 1990 р. жителі міста Селидове Донецької області виявили високу довіру Станіславу Васильовичу Янку, обравши його головою ради. В кінці 1990 р. його призначають першим заступником голови Державного комітету України з вугільної промисловості. В цей час захищає докторську дисертацію (1994).

З 1994 до 1998 рр. С.В. Янко народний депутат України другого скликання, член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв’язку.

У 1997–1998 роках – міністр вугільної промисловості України. Враховуючи багаторічний управлінський досвід, Станіслав Васильович наголошує, що успіх вугільної промисловості стоїть на трьох китах: фронт, техніка, люди.

З 1998 р. Станіслав Васильович на науково-організаторській роботі.

Автор багатьох винаходів та пропозицій, які збільшили ефективність вугільного виробництва. Він — віце-президент Академії гірничих наук України, директор підприємства «Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України», голова Всеукраїнського галузевого об’єднання роботодавців вугільної промисловості «Укр­вуглероботодавці».

Сумлінна праця С.В. Янка, особистий внесок в розвиток вугільної промисловості відзначені державними і відомчими нагородами. Він повний кавалер відзнаки Міністерства вугільної промисловості України «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть», почесний працівник вугільної промисловості. Має ордени Святого Рівноапостольного князя Володимира, «Знак Пошани» та «Трудового Червоного Прапора», медаль «Ветеран праці», ювілейну медаль «За доблесну працю…» Разом з дружиною виховали сина та доньку.

Народився у 1948 році.

1971 р. –  закінчив радіофізичний факультет Харківського інституту радіоелектроніки з відзнакою.

1980 р. –  закінчив аспірантуру Ленінградського інституту текстильної і легкої промисловості ім. С.М. Кірова. У цьому ж році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук.

1993 р. – захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора технічних наук.

1997 р. – присуджене вчене звання професора.

1993 р. – завідуючий кафедрою вищої математики.

З 1996 року по 2022 рр. – ректор Херсонського державного технічного університету. Нині Херсонський національний технічний університет.

Наукова діяльність

Наукові інтереси:

• розробка математичного, алгоритмічного, програмного, інформаційного забезпечення комп’ютерних та автоматизованих систем.

Нагороди та премії

За досягнення в навчально-виховній роботі нагороджений знаком “Відмінник освіти України”.

Указом Президента України присвоєне почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.

Відмінник освіти України (1997).

Заслужений діяч науки і техніки України; (березень 1998).

Подяка Президента України (листопад 1999).

Золота медаль Міжнародної Кадрової Академії “За досягнення в науці” (2000).

Диплом “Лауреат рейтингу “Золота фортуна” (2000).

Диплом та пам’ятна медаль номінанта видання “Золота книга ділової еліти України” (2000).

Орден “За трудові досягнення” IV ступеня (квітень 2001).

Диплом Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості “Золота фортуна” (2001).

Срібна медаль “Незалежність України: Слава на вірність Вітчизні” (2002).

Орден “Святий Дмитро Солунський” IV ступеня з присвоєнням титулу “Воїн Ордена “Святий Дмитро Солунський” (2003).

Почесний громадянин міста Херсона (2014).

Публікації та патенти

Автор 150 наукових робіт, зокрема 9 книг.

Народився 27 липня 1985 р. у Харкові.  У 2002 році поступив до ХНУРЕ. Навчався  на кафедрі Програмної інженерії (гр. ПЗАС-02-2).  У 2007 році з відзнакою закінчив університет.

О.Л. Медовой – засновник, президент та генеральний директор компанії AltexSoft, яка надає послуги в сфері технологічного консалтингу і розробки програмного забезпечення. Основною сферою діяльності компанії є створення індивідуальних веб, мобільних і хмарних рішень для бізнесу, обробка та аналіз даних Data Science, UI/UX дизайн та IT консалтинг. Спеціалізація AltexSoft – розробка індивідуальних програмних рішень для індустрій: Finance, Health Care, eCommerce & Retail, Media, Marketing, Travel, Transportation. Олександр має багатий особистий досвід створення програмних продуктів, побудови успішного бізнесу і роботи з клієнтами з США і Європи. Серед областей його спеціалізації – стратегічний маркетинг, розвиток бізнесу, дослідження і розробка, підприємницька діяльність, менеджмент, інвестування інноваційних проектів, впровадження нових бізнес-моделей, консалтинг в області управління.

Компанія AltexSoft одна із засновників Харківського IT-кластеру (Kharkiv IT Cluster) –громадської організації, яка об’єднує провідні  IT-компанії, місцеву владу та заклади вищої освіти для впровадження комплексних змін в IT-екосистему міста.

Цілі IT-кластеру: сформувати в Харкові сприятливе для IT-бізнесу середу, просувати місто як провідну IT-локацію, підтримувати IT-community і освіту та поступово трансформувати Харків в IT-центр міжнародного масштабу.

О.Л. Медовой з 2015 року є головою Наглядової ради Харківського IT-кластеру.

Є автором кількох десятків розробок, що застосовуються у промисловому виробництві корпорацій IBM, Toyota, Ford, APC.

Науково обґрунтував процес трансформації вуглекислого газу під впливом ядерної енергії на нафту, газ та інші види палива.

На його новаторських ідеях базуються основи виробництва гібридно-електричних трансмісій для автомобілів.

Є членом Нью-Йоркської та Вашингтонської академії наук, старший науковий співробітник Інституту інженерів електротехніки й електроніки та ін.

Він входить до Зали Слави винахідників інженерної школи університету штату Меріленд, отримав медаль Т.Едісона – найвищу нагороду електротехніків у США. Нагороджений медалями ім.Д.І. Менделєєва та ВДНГ.

Повна вища, Харківський інститут радіоелектроніки, 1987 р., автоматизовані системи управління, інженер-системотехнік.

09.1982 до 06.1987 – студент Харківського інституту радіоелектроніки.

08.1987 до 12.1990 – інженер, інженер цеху № 1, інженер Інформаційно-обчислювального центру Харківського підприємства обчислювальної техніки та інформатики.

12.1990 до 02.1992 – провідний інженер Добровільного товариства по створенню молодіжного житлового комплексу «Моноліт», м. Харків.

02.1992 до 04.2010 – директор, аналітик з дослідження товарного ринку, голова економічної ради товариства з обмеженою відповідальністю Технічна компанія «НЕО», м. Харків.

04.2010 – 02.2014 – заступник голови Харківської обласної державної адміністрації.

Нагороди та премії

• Почесна грамота виконкому Харківської міської ради, 1999 р., 2008 р.,
• Почесна грамота Державного комітету України з питань регуляторної політики, 2000 р.,
• Почесна грамота Харківської міської ради, 2007 р.,
• Грамота Харківської обласної ради, 2009 р.

Заслужені звання: «Лідер економічного розвитку Росії», «Керівник року», кавалер орденів «Русь Державна», «Володимир Мономах», «Честь і користь», «За облаштування Землі Російської», «Полум’яне серце» та ін.

Його компанія отримала почесне звання «Лідер у справі модернізації виробничої бази» в рамках XVII Церемонії громадського визнання «Лідери економічного розвитку Євразії» і Другого ділового економічного конгресу «Програма Президента Російської Федерації Д.А. Медведєва з модернізації економіки».

Його ім’я вписане в історичний літопис нашої епохи «100 великих імен Росії».