Історія факультету

Харківський інститут гірничого машинобудування, автоматики та обчислювальної техніки (ХІГМАОТ) повільно, але неухильно дрейфував у бік радіоелектроніки. Початок цьому було покладено 1963 року, коли в інституті з’явився радіотехнічний факультет зі спеціальностями радіотехніка і конструювання радіоапаратури. Після призначення ректором вузу визначного фахівця в галузі радіофізики та електроніки професора О.І. Терещенка, а проректором з навчальної роботи доцента В.Г. Червова, рух цей набув темпів і чіткої спрямованості.

1971 року припиняється прийом абітурієнтів на радіотехнічний факультет Харківського політехнічного інституту. Відтепер радіоінженерів готуватиме тільки вже тепер Харківський інститут радіоелектроніки. Сюди з ХПІ переводяться викладачі і студенти. В нашому інституті з’являються нові кафедри — основ радіотехніки та теорії електрорадіоланцюгів на чолі, відповідно, з доктором технічних наук Б.Л. Кащеєвим і проректором з навчальної роботи доцентом В.В. Толстовим. Далеко не зайвою виявилася й проблемна науково-дослідна лабораторія радіотехніки. За рік на РТФ навчається вже понад тисячу студентів. Частина з них закінчить новостворений факультет конструювання і виробництва радіоапаратури, що відгалузився від РТФ.

1975 рік. Факультет започатковує підготовку інженерів електрозв’язку. Це відповідь на виклик часу – на порядку денному програма інформатизації всієї країни плюс входження до глобальної інформаційної інфраструктури. По двадцяти роках на базі цієї спеціальності виникне факультет телекомунікацій та вимірювальної техніки.

З 1965 року розвивається наукова база РТФ. Її точки опори – проблемні та галузеві лабораторії. Про динаміку наукових досліджень можна сказати так: від розробки приладів широкого застосування до унікальних систем і комплексів. Не стоїть на місці і навчальний процес – постійно оновлюється його методичне підґрунтя.

Навіть статистика не знає достеменно, скільки запатентовано за 40 років винаходів, опубліковано статей та монографій, виголошено доповідей на конференціях – рахунок йде на сотні. Втім, точно відомо, що на факультеті захищено 8 докторських і понад 50 кандидатських дисертацій.

Випускники факультету працюють в науці, техніці і на виробництві як в Україні, так і за кордоном. Багато хто з них назавжди пов’язав свою долю з alma mater. Приміром, професор С.М. Сакало – декан радіотехнічного факультету, а професори В.М. Карташов, В.І. Чумаков і, нині покійний В.М. Шокало, – завідувачі кафедр деканату. В країні добре знають вченого-радіоастронома зі світовим ім’ям академіка НАНУ О.О. Коноваленка – теж випускника РТФ.

Дослідження природного середовища, особливо навколоземного повітряного простору, методами поширення радіохвиль є пріоритетними для РТФ. Біля витоків цього напрямку стояв академік С.Я. Брауде. 1950 року під його науковим керівництвом створено першу в Україні іоносферну станцію. Цікавий поворот теми запропонував професор Б.Л. Кащеєв і його школа. Оригінального розвитку набули радіометеорні методи досліджень. Вперше в країні створені унікальна радіолокаційна система і комплекси метеорного зв’язку для дослідження навколоземного простору. Радар для вивчення атмосферних явищ нагороджено золотими медалями ВДНГ СРСР. На найбільшому в світі мегаватному комплексі одержано єдиний в своєму роді каталог 100 тисяч орбіт метеорів. Міжнародний астрономічний союз високо оцінив внесок харківських колег і присвоїв трьом малим планетам імена університету і вчених факультету. Багатофункціональний геофізичний комплекс включено до Державного реєстру наукових об’єктів України, визнаних національним надбанням. За монографію «Метеори і метеорна речовина» професори Б.Л. Кащеєв і Ю.І. Волощук удостоєні премії НАН України ім. М.П. Барабашова.

Колектив наукової школи професора М.Ф. Лагутіна провів дослідження метеорів безперервно-хвильовим базисним методом у пустелі під Ашгабадом, створив унікальний локаційний комплекс оптичного діапазону для визначення домішок натрію, літію та інших речовин у мезосфері, створив і впровадив лідарні системи в Антарктиді на станціях Молодіжна, Мирний, у горах Копет-Дагу, Кавказу, в Україні. У складі дев’яти антарктичних експедицій вчені провели дослідження верхніх шарів атмосфери.

Вчені РТФ стали піонерами у розробці теорії нового класу антен з нелінійними елементами, а потім провели натурні експерименти з бездротової передачі енергії НВЧ-променем з метою розвитку космічної енергетики.

1969 року до складу радіотехнічного факультету увійшла кафедра іноземних мов. ЇЇ колектив розвиває сучасні методи навчання, залучаючи новітні технічні засоби, зокрема мультимедійний клас, відеоклас.

Останні п’ять років були для РТФ справді революційними. Тодішній декан професор В.М. Шокало, образно кажучи, вивів факультет у світ великих чисел: прибуло полку студентів і захищених дисертацій, наукових публікацій, зріс технічний потенціал лабораторій, оснащення навчального процесу пішло в ногу з часом. Усе це дозволило запропонувати студентам нові сучасні спеціалізації, інтегруючи їх з новими технологіями розробки радіоелектронних засобів захисту інформації.

Провідні вчені факультету виступили організаторами низки міжнародних конференцій. Засновано Національну асоціацію «Антени». РТФ курирує випуск наукового часопису «Радіотехніка». Налагоджено контакти з університетами Європи й Америки, триває обмін студентами та аспірантами.

З 1969 по 1988 рр. на кафедрі радіотехнічних систем ведеться цільова перепідготовка радіоінженерів для наукових установ та управлінь Гідрометеорологічної служби. Тут розроблено теорію радіоакустичного зондування атмосфери. Запропонований технічний додаток – содари –використовувались у наукових експедиціях на суднах Академії наук у 1975–1978 рр.

Протягом кількох років кафедра була учасником ВДНГ СРСР. Науковий керівник проблемної лабораторії професор Є.Г. Прошкін удостоєний найвищої нагороди Виставки – диплома Пошани.

зберегти цю сторінку в PDF